Перед електро-металлерами Oomph! стояла нелегке завдання: переплюнути успіх попереднього альбому 1999-го року Plastik, про який критика аж "прогнулася", так розпиналась у хвальбі. Що ж, вони зробили це. Вийшло принаймні коли не краще, то аж ніяк не гірше. Щільний, насичений драйв, жорсткі гітарні рифи, незпинна лава скреготливого, власне залізного звуку. Чіткі ґотичні нотки у вокалі - кому, як не німцям поширювати свою культурну спадщину. Знайшлося в альбомі місце для трентрезнорівської нойзової психо-зривності та навіть для мотивчика з наших Королівських Зайців (річ Bitter)! Не навпаки: львів'яни свою пісню грають вже більше року.
Незважаючи на традиційну для Oomph! злостність у звучанні, весь альбом пронизаний мелодійною атмосферою. На догоду не "шпрехаючим" фанам, половина пісень виконана англійською. Це додало зрозумілості у текстах, але забрало у шармі, що його дає кострубата німецька мова. Є на пісеннику і своя "зона chill out" - дві мало не ембієнтні коротенькі інструменталки, які дозволяють відтягтися посередині та наприкінці прослуховування диска. Були б вони тривалішими - спокійно проконали б як супровід показу мод. Альбом недаремно вийшов німецько-якісним, бо з 25-ти пісень записаних на студії, після ретельного відбору залишилося 15. На відміну від попередніх плит, присвячених суспільно-соціальній тематиці, Ego зосереджений на більш інтимних (не обов'язково сексуальних) людських стосунках, на питаннях самоосмислення кожного. Спільна риса, яка об'єднує всі стежки на платівці - це смур. Дійсно, який ще може бути настрій, коли порпаєшся у своєму Ego
Юрко Зелений [FDR Records], по материалам gothic.com.ua Ukrainian Gothic
Portal